неділя, 17 жовтня 2010 р.

Хто спасе Україну?




Що твориться в Україні,
Душа болить, друже.
Ти ж говориш про духовність,
Бандюкам - байдуже!

Бачиш, як вони плюндрують
Неньку Україну!
Давно Путін фінансує
Бандитськую зміну!!

Вибрав гідного васала,
Що продасть і маму,
А державі - Україні,
Викопає яму.

На іконі присягав:
Путіну й Кирилу.
Всім покажуть бандюки,
Яку мають силу.





Януковича в парламент
Двері не пускали,
Ніби зраду України
Вже передбачали.

Він з трибуни до народу
На Біблії клявся.
Україну об’єднати
Він пообіцявся.

Роз’єднав і продає
У московську зону (вливу),
А ти кажеш про мораль
З Божого закону.

Про що, брате, ти говориш?
Про яке кадило??
Ти поглянь яке в бандитів
Проросійське рило!!!

А ти знову про духовність,
Про попів, кадила!
Та бандитів лиш зупинять
Із тризубом вила!!!

16.05.2010

Моєму земляку – Тарасу

Спи Тарасе, спи земляче,
Не дай, Боже, встати
І побачить, що зробили
Свої ж супостати.

Як грабують твою Неньку -
Нашу Україну.
Ніби хочуть з неї склепать
Справжнюю руїну.

Як народ живе у злиднях
І як він бідує,
Та ніхто теє небачить
Ніхто і не чує.

Кажеш: «Самі обирали –
Президента, Раду.
Обирали та не знали,
Що чекаєм зраду.
















Перший зрадив,
Бо віддав- зброю в чужі руки,
А «кравчучки» всім роздав,
Щоб не мали скуки.

Він колгоспи розпустив,
Флот державний знищив,
І між крапельками бігав,
Коли дощ періщив.

Другий теж народ свій зрадив
Розігнав по світу,
Хоча більшість із них мала
Престижну освіту.

І Гонгадзе, теж він знищив
Давши ту вказівку,
Яку спритний Мельниченко
Записав на плівку.

Відбив Кучма острів Тузлу,
Про це мусиш знати,
Який «брати наші старші»
Прагнули відтяти.

Розповів тобі, Тарасе,
Які в нас обранці,
Не гетьмани вони зовсім,
А просто засранці.

Довго б люди ще терпіли
Та весь світ дізнався,
Як махлює «підрахуй»,
Тут терпець урвався.

І народ з колін підвівся
Заповіт згадали,
І в Києві, на Майдані
Мільйони встали.

Світ дізнався про Майдан,
Й влада мусить знати,
Що багато нас тут є
Нас не подолати!

І лунало над Майданом,
Що й в Донецьку чули:
«Ми – не бидло, ми – не козли,
Ми – України доньки й сини.»

Довели ми януковцям,
Що народ не бидло,
І обрали керманича –
Травленого видно.

Обіцяв той президент,
Що бандитам – тюрми.
Перший крок: універсал –
Бандюкам ноктюрни.

Обіцяв так президент,
На Майдані клявся,
І корупцію всю знищить,
Дать роботу мався.

Україну і Майдан
Він зганьбив і зрадив
Величезне довір’я
Народне він втратив.

Бо з бандитами грався
В якусь демократію,
Обдурив він народ,
А підтримав лиш братію.

Отака тобі, Вітюню,
Дяка від народу,
Більш не дав тобі народ
На правління згоду.

Розбрат, бійки,
Кульки в Раді,
І Мороза зневажали,
Як Іуду в зраді.

І народ його не вибрав
До нової Ради.
Не пробачили йому
Підленької зради.

Були й газові проблеми
Була навіть «ширка»,
А в бюджеті України
Величезна дірка.

Та настав час обирати
Четверту особу,
Що візьме відповідальність
І керування спробу.

Знову були фальшування,
Були «каруселі».
Попередження про Хама
Теж були веселі.

Чому Боже не даєш
Справжнього Гетьмана?
Це ж не примха для Вкраїни,
А велика рана.

Та все ж зек прийшов до влади
Чхає на закони,
І його благословили
Московські ікони.























Тільки став він президентом
До Москви подався,
Захищати історію
«Братню» обіцявся.

«Історію – ти назвав –
Поемою вільного народу».
Перепишуть ту «поему»
Не спитавши згоди.

А історію свою
Ми мусимо знати
І героїв України
Треба шанувати.

«Языку» він обіцяв
Дать державну «ксіву»,
Але в тебе на могилі
Все ж злякався гніву.

І студенти, і вся молодь
Мову захищає,
А міністра Табачника
Зняти вимагає.

Отаке тобі, Тарасе,
На цій Україні.
Спи, Тарасе, спи земляче,
Бо не час ще нині.

Розповів тобі, Тарасе,
України сину,
Щоб ти знав про нашу Неньку
Рідну Україну.

Знай, Тарасе, не забули
Твої заповіти.
Захистимо Неньку нашу
Бо ми – її діти.

«…І оживе добра слава, слава України…»

21.03.2010

Зажурилась Україна
















Зажурилися Черкаси,
Київ, Львів, Прилуки.
Заграбастав Україну
Зек у грязні руки.

Ще й на «трон» він не сідав,
А його вандали,
Серед ночі у парку
Шевченка ламали.

В мене сумніву немає
Він захопить владу.
І повернуться в країну
Всі бандити й гади.

І затягнуть Україну
До Союзу знову,
А чужими «языками»
Знищить рідну мову.

І тризуб він нам замінить
На пташок з дзьобами.
Знову стануть українці
Для них лиш хохлами.





















Забувайте про Європу,
Незалежність, мову
Малоросією буде
Україна знову.























Запанують москалики
По всій Україні.
Не одягнеш вишиванку
На свята, як нині.

Українськії Герої
Для них – всі фашисти.
Їх не люблять януковці,
Також комуністи.

І Шухевич, і Бандера
Для них лиш - бандити.
Українцям, як на світі,
Без Героїв жити?

Незалежність здобував хто:
В УПА, на майдані -
Шанси мають ліс валити
Десь у Магадані.

«Двуязычье» Янукович
Ввести намір має.
Герман – щира українка,
Йому помагає.

«Голубим» вона продалась
Тепер рідну мову
Хоче здати на поталу
Москаликам знову.

Янукович вже планує
Як « царство » ділити,
Як розтрачені мільйони
Швиденько «відбити».

Дачу, вкрадену в Держави,
Собі все ж залишу,
Решту можна віддавати
Москалям за «крышу».




















Що там дача – Межигір’я
Ви, за Крим забудьте.
І навіки з москалями
Знов братами будьте.

Шлях в Європу швидко вкриє
Януковська крига.
Вже в минуле відкотилась
Ющенка відлига.

Заслабким був бідолаха -
Ющенко у владі,
Не навів він лад в Країні
А тим більше в Раді.

Януковці вже святкують
Свою перемогу?!
В опозицію піде
Юлька мабуть знову.

Дух і Волю не зламає
Януковська зміна,
Вже не стане на коліна
Ненька – Україна!

Слава! ж , слава! тим Героям,
Що життя віддали!!
Щоб нащадки запорожців
Все ж державу мали!!!

07.02.2010

Злучка






















Відбулася зрада.
Юлька з Зеком обнялася,
В котрий раз на Україні,
Москва тому рада.

Москва Юлі обіцяла
Золотії гори.
Їй сардини подавала
В Середземнім морі.

Кремль Юлю умовляє,
Визнати абхазів,
Януковича підтримати
І братів хамазів.

Янукович так сумує,
Що втрачена влада.
Лиш одне його втішає –
Юльки підла зрада.

















Москалики просять Юлю
НАТО геть забути.
Президента обдурити
Й показати дулю.

Нафту й «кришу» пропонують
За ту «кляту» мову.
Знай, обдурять тебе Юлько,
Москалики знову.

«Трубу» просять їм віддати
Крим і незалежність
Все що лишиться, то – БЮТУ
Гарантуєм чесність.

Обіцяють газ дешевий
І дуже багато,
Щоб лиш Юлька відізвала
Свій підпис із НАТО.

Сама Юля добре вміє
Гарно обіцяти.
Тільки що, від того всього
Люди будуть мати?

І Вітьок життя покращив –
Собі і синочку.
Вигнав з партії Раїсу,
Як «нікчемну» дочку.

«Регіонам» – Україна,
Як дійна корова.
Була чесна там людина,
Це – Богатирьова.

Обіцяла Юлька людям
Величезні статки.
Чи ж отримають ті гроші,
Хоч наші нащадки?

То всім «блага» обіцяє
Різні там «прориви».
Маєм ціни європейські,
На зброярнях взриви!

Юля щоки надуває
Хоче в Президенти.
Янукович теж вже має
Від Москви патенти.

Знову зрада в Україні,
Або просто – «злучка».
Юлька каже: це ж – партнери!
Люди кажуть: – «сучка»!!!





















Так що Юля, ти, подумай!
Й перестань скакати!!
Бо за зраду все ж прийдеться
Крісло віддавати!!!

Роздуми про Україну

Життя дароване нам Богом
Усе збагнути, то – «за порогом».
Безмежний всесвіт не має краю.
Грішним до пекла, святим до раю!

А хто в це вірить?
Мало дуже!
Жорстокість скрізь! Ти бачиш друже?
Чому ж мовчиш?? Тобі байдуже???

А депутати навпаки:
Розкішні віли й пільги мають.!!
Не про народ, про власний зиск,
Вони лиш дбають.

Чому ж Ти, Боже, світ віддав
Дияволу у грязні руки?
Жирують в Україні бандюки
В народу ж розкіш – лиш злидні й муки.

Хто захистить Народ, Державу?!!
І де знайти на депутатів нам управу??!
Знов революцію робити?
Коли ж ми будем, як Європа жити??!

Подумай сам!
Лишень тоді,
Як перестанем на «братів кивати»,
Й своїх героїв станем поважати!

Для них герої бач не ті, що найдорожче у житті,
За волю України віддавали,
Що честь свою не проміняли
На привілеї і пости!!

І спромоглися пронести
Крізь пекло мук Гулагу:
Козацький дух, відвагу!
Й палку любов до України-Неньки!!

Тому й закрийте свої пельки!!!
Забудьте Крим і маяки!!
Вже не загнать вам в Соловки
Наш вільний дух свободи!

До волі ж прагнуть всі народи.
Навіть малі, не хочуть жити у ярмі!
Тож пам’ятайте друзі, й на одинці
Не росіяни ми й не німці!
Тим більше не «хохли»!!
Ми – Українці!!!

07. 12. 2008р.

Россия, Европа и газ

Путин дал команду «фас»
Миллер выполнил приказ – Украине закрыл газ
«Хохлов» заставим мы теперь
Забыть где в Европу й НАТО дверь.

Зима, морозы, холода,
А газа нет, это – беда
Европа мерзнет, просит газа
Но кран закрыт и «до отказа».

Нас уважать Европу мы заставим,
Когда без газа их оставим.
И лишь тогда дадим им газ,
Когда признают и «осетов» и «абхаз».

Поляки – «пшеки» «обарзели»
Паны «ракеток» захотели?
Поляче, пане ты остынь,
Не-то напомним, где Катынь.

«Патякают» прибалты – «раскатав губу»
Но мы их обойдем и морем проведем трубу
Нам Меркель – «сваха», Коль – «камрад»
Он в деле этом помочь нам рад.

Америка нам тоже «не указ»
Возьмем мы Грузию и весь Кавказ
Империю России возродим
Мы на колени всех поставим, потом лишь газ дадим.

И «братьев» мы «хохлов» не забываем
То вентиль перекроем, то цены подымаем
Хотят они «Державой» быть
Тогда должны в тройне платить.

Хотите газу, но тогда
Нам Севастополь навсегда!
Если дешевле чуть, хотите?
«Трубы» кусочек отдадите.

За цены на транзит и думать вы не смейте
Ведь мы же «братья», « совесть же имейте»
«Содрать» хотите вы за базу и за флот?
Но это ж ваш от запада оплот.

А за дешевый «хохлы», газ
России нужен Крым, Донбасс
Ах, не дадите?
Тогда 400 + 50 платите!

Европа платит 200 + транзит
Но для «хохлов у нас закончился лимит
«Хохлы» должны усвоить и понять
Под нашу «дудочку вы будете «плясать».

Нет, хватит, Украину унижать!
Мазуриками и ворами обзывать
Ведь Украина всей Европе доказала
Что газ она не воровала.

Запомните вы, братья, россияне,
Мы все браты и все славяне,
Но Крым и Тузлу вам не отдадим
И Украину – неньку защитим.

А если станем мы с тобой
Стеной за наше государство
Тогда не сможет нам хамить
Россия – проявив имперское коварство.

Тож, пам’ятайте, москалі
Є Українці на землі
Не Малороси, й не «хохли»
Ми Українці є, й були!

21. 01. 2009р.

Поэма – истории запутанная схема

Однажды, как-то невзначай
Решил попить я с другом чай.
Тут разговор у нас завязался,
И я тогда ему признался,
Что стих недавно написал.
Он попросил, чтоб прочитал.
Тот день катился до заката
Я даже помню эту дату,
Двадцатое было число.
Сквозь занавеску к нам врывалось
Весны апрельское тепло.
Ничто грозы не предвещало,
Но друга бледное лицо
Какую-то тревогу вызывало.
Это – Знаменье!
Прямо в лицо – сказал бы нам кацо.
Никто не мог предположить,
Что с нами «адвокатик» будет жить.
Нам с другом он не говорил,
Что «адвокатские дела» творил.
И мы о тех делах не зная,
Все наслаждались ароматом чая.
На стол упали капли чая-янтаря,
За дом соседа закатилася заря,
Я вытер стол и в руки взял стихотворенье
Раздумий боль – пера творенье.
Немножко даже волновался,
Но ни на грамм не сомневался
О правде слов моего рассказа.
Она горька, но все же
- Ценнее бриллианта и алмаза.
А лож сладка, но она собою
Не заменит правду никогда!
Так помни друг, что истина дороже
И правду нужно говорить всегда!
Вот так в раздумьях не спеша
Читать я стал повествование «вирша».
Я только начал мысли излагать,
Через минуту, чтобы не соврать
Зашел и друг наш – «адвокат»,
Он не из робких был ребят.
Слегка прищурил он не русские глаза,
Потом лишь в них появится – защитника гроза,
Но слушал он вполне достойно
Он даже не перебивал.
Я ж продолжал:
- А рассказать хотелось вам
Об отношеньях русских к нам
Как говорят они – «хохлам».
Как Путин Крым забрать грозился
И даже «гад» не извинился.
А знаете, что Дума предложила нам за НАТО?
Вы думаете – дружбу, газ и злато?
Какие вы наивные ребята.
Берите выше – родного «тата»!
И лишь спросив:
Куда же вы? Зачем же в НАТО?
Хотите? Путин будет вам как «тато».
Он «добрый», Тузлу ж не забрал.
А то, что газ перекрывал
И, что ракетами грозился,
Так уж простите, он забылся.
Забыл?
Ведь Украина – государство!
И в лету кануло то царство,
Что залило Батурин кровью.
И «Січ» сожгло у понизовью
Седого славного Днепра.
Тогда напомнить вам пора –
На чьих костях построен город для Петра?
Как «вільний дух козацтва»!
Вы заменили на «кріпацтво»!!
Названье Русь – себе забрали,
А нас вы Малоросами прозвали!
Последнюю строку я дочитал,
Взглянул я на друзей и не узнал.
В них был испуг, а может шок
Как-будто их ударил ток.
Затихло все, как после взрыва,
Лишь у друга шевелилась грива,
А «адвокат» не мог понять,
Как речь ему свою начать.
Ведь стих на украинском языке!
Но прост секрет – он в материнском молоке.
И украинского не зная,
Он ринулся в защиту того края,
Что люди «зла империей» назвали
И рады были, когда оковы ее пали.
Тут «адвокат» лицом переменился
И стиснув зубы в «судью» он превратился.
Давай меня бранить и поучать
И речи философские толкать:
- Как смеешь, Ты, и твой народ
Так говорить, ведь было все наоборот.
- Это «хохлы» на царствие московское напали,
Названье Русь себе забрали,
Потом в свой Киев убежали.
И вообще, кто Ты такой?
Нарушить Ты решил
Империи истории покой?
А виноват наверно, я лишь в том,
Что правду я осмелился сказать
Своим «хохлацким» языком.
О чем годами мы не смели даже знать.
На украинском запрещали думать и писать.
Ну а «судья» не унимался:
Как смеешь Ты? И почему?
В политике Ты «ковырялся»?
И как хватило совести й ума?
Ведь за такие вот слова
Тебе же светит Колыма.
А Путин сможет!
Вас в империю загнать,
Тогда уж точно, всем тюрьмы не миновать.
Когда под «дудочку» продолжим мы плясать,
Свою державу мы не будем защищать!
Тут я вопрос «судье» задал.
Он безусловно отвечал.
- Так прав я, или же не прав?
«Судья» сознался:
- Да Ты, конечно в этом прав.
Но усмири Ты, свой поэта нрав.
Ты «братьев» и политику не трож.
Твои стихи у «братьев» вызывают дрож.
Пиши уж лучше о цветах,
О солнце, ветре, что гуляет на лугах.
Пиши о стае голубей,
О чайках, синеве морей.
Только о ПРАВДЕ ты, не смей!
Зачем тебе то ворошить?
О прошлом вам, давно пора забыть.
Конечно, память можно потерять,
Свою историю не знать.
Но тут вопрос приходит сам.
Потом не стыдно будет нам?
Что мы под «дудочку» плясали,
Сами себя не уважали?
И это ж правда – Бог ты мой!
А если станем мы с тобой,
Стеной за наше Государство,
Тогда не сможет нам грозить
Ни Путин, ни другое царство!
А истина – совсем простая,
Пришедшая от основанья Рая
- Преумножай свое и защищай,
Но на чужое рот не разевай!
И «братья» наши это знают,
Что на чужое зарится – грешно!
Но говорят нам: - А где оно?
А Путин так, сквозь зубы процедил
Когда он с Бушем говорил:
- Ведь это всё и было наше,
Кусок Хрущев подарил Маше,
А перед этим, землю эту нашу
Татарам сдали мы на пашу.
Затем полякам в аренду дали,
И лишь потом «хохлы» ее заняли.
- А где ж «хохлы» те раньше были?
Тут Буш не выдержав, спросил.
- Возможно, там они и жили.
А Путин все под знатока – «косил».
- Но мы их редко там встречали,
Поэтому почти не знали.
И после этих заявлений
Наш «МЗС» все ждет каких-то разъяснений.
Парламент наш и вовсе «кульки» надувает
Нигде такого в мире не бывает.
Позор парламенту «ганьба»
И в скором будущем придет ему «труба»
А что ж «судья»?
Он в правде слов моих не сомневался
И даже раз об этом он признался.
Но не стерпел и дал он волю возмущеньям
И снова приступил он к обвиненьям:
- Ты как посмел, такое вот писать?
- Как это удалось Тебе узнать?
И вообще, как смеешь Ты?
Твои ведь это старшие «браты»,
А Ты так грубо и на Ты!
А сколько «желчи» й прямоты.
Как смеешь Ты?
Откуда знаешь правду Ты?
Ведь только русские для вас
Историю писали,
А правду о своих грехах
В архивах КГБ держали,
Под грифом сов. Секретно.
И заставляли вас любить их беззаветно.
Но зла империя упала,
Архив открыли, страна узнала
И ахнула, увидев эти злодеяния.
Вам «братья», все ж придется
Просить у Бога покаяния.
За тысячи замученных и убиенных,
Детей и женщин и военных,
За геноцид и голод в Украине миллионов!
А сколько в лагеря ушло товарных эшелонов?
С врагами якобы народа.
А вспомните, с какого года?
- При Путине! Архивы снова вы закрыли.
И сразу вы нам запретили
Историю свою писать.
Зачем «хохлам» о себе знать?
Но тут не буду я молчать!
Стихами буду правду сообщать.
И знать об этом все должны!
- Когда без «почвы», без вины
Великий режиссер страны
Был обвинен и осужден
В украинском национализме,
А почему не в русском шовинизме?
И парадокс состоит в том,
Что Параджанов был армянином.
- Как по доносу, какого-то злодея
В Сибирь заслали дедушку Андрея.
И лишь потом публично оправдали.
За смерть его,
Аж пуд пшеницы, моей бабке дали.
Не перечесть всех ваших «братья», злодеяний.
Да нет у вас и оправданий!
И каяться вы не хотите,
Вот, вновь ракетами грозите!
- А душа моя болит,
Обращаясь к Богу.
Усмири ты тех «братов», что хотят чужого.
И пусть «защитнички» все знают –
Народ весь русский я не обвиняю.
Ведь не народ в бедах этих виноват,
А «кермачи» –
Цари, секретари и КГБисты,
Ну, словом – палачи.
Ведь не народ ракетами грозился
А Путин, сам себе – царем приснился
И начал он:
Донецк возьму, Крым не отдам.
И Харьков тоже будет нам.
А будете «пищать», «трубу» закрою,
И все границы я вам перекрою.
А кто сказал, что не смогу?
Тот гонит полную «пургу»,
Нет, я смогу!
И снова наложу на ваш язык табу.
«Царь» вдруг насупил брови:
- Вы что там русских давите до крови?
В Сибирь хотите? Так мы сразу,
Всех вас отправим по приказу.
А Крым отдайте лучше сами.
И мы останемся «братами».
Любить вас будем, как и прежде.
Зачем вам эта «незалежнисть»?
А наш «судья», «защитник» и «адвокат»
Мои стихи принял за бранный мат.
Сначала он решил анализ провести,
Затем уже – итоги подвести.
Анализ желчи провел он сам – и очень строго.
И сделал безнадежный приговор –
Ну очень много!
И так уверенно сказал,
Хоть я мочу ему и не сдавал.
И тут азы он философские вдруг вспомнил,
О чувствах злых и добрых мне напомнил.
А мне хотелось все спросить:
- Как можно так на свете жить?
И Родину свою, чтоб не любить?
И зачем «защитник» ты язвишь?
О желчи и чувствах говоришь?
И в это время –
С выраженьем умного лица,
Ты вспоминаешь нашего Творца.
Но «адвокат» готов любому доказать,
И даже ту страничку показать,
Где все записаны законы и заветы,
Где нам даны на все ответы.
Он говорит, что все их прочитал,
А вот какие исполнял?
Тут «адвокат» и замолчал.
Наверно вспомнил все же –
Других судить – грех тоже.
Судить, как видно он мастак,
И все ему не то, не так.
Спросил меня он очень строго,
Язык бы развязался и у немого:
- А как ты мог, в твои-то годы?
Так написать про те народы?
Что Пушкина, Коперника нам дали.
А что когда-то миллионы истребляли
Так это ж было так давно.
И если бы не Горбачевское «пятно»
Вы никогда бы не узнали,
Как души те невинные страдали.
И даже не смотря на это
Я верю мы – славяне,
Возможно даже и браты.
Но Путин, ведь не прав же ты!
Зачем ракетами ты начал нас пугать,
Наметил план – какие города
У нас ТЫ будешь забирать.
«Братан», не нужно так рубить сплеча,
Знай, Украина защитит себя от палача!

А моя душа опять
Обратилась к Богу
Усмири ты тех «братов»,
Что хотят чужого.
 
07. 05. 2008p.