ЕМІГРАНТКАМ

О, любі, милії жінки! Ви як рабині нині…
Рабині часу, що настав на Україні.
Але вклонитись Вам потрібно лиш за те,
Що Ви не дома склавши руки сидите.

Ви розбрелись по всьому світу:
Копійку сину заробляти на освіту,
Й батьків підтримати стареньких,
Бо дожилися, дотрудилися рідненькі…

Яка ж нещасна випала Вам доля!
Але не може Вас зломить неволя,
Ніхто не зможе Вас поставить на коліна.
І ще відродиться й розквітне Україна.

Покличе всіх вона до рідного гніздечка.
Болять і ниють Ваші змучені сердечка.
О, любі, милії жінки, ви й на чужині не рабині!
Ви – мами, сестри, ангели… Бо-ги-ні!